Якось так уже повелося, що вітчизняний кінематограф не може похвалитися достатком фільмів про (пошуки) маніяків. Можна сказати, звичайно, що подібне відсутність інтересу до теми в кіно не є ознакою здорового суспільства, але подібний жанр в принципі міг прижитися на пострадянській грунті не більше, ніж еротичний трилер. У нашій країні довгий час не було не тільки сексу, але і психопатів. Американські слешер і детективи проникали в будинки багатьох російських режисерів через відео-салони і ларьки з відеокасетами, але в головах більше осідали «великі», режисери-небожителі з постійною програми «Ілюзіон» і незмінні гості будь-якого «видака», Шварц і Сталлоне.

Не дивно тому, що фільми Давлетьярова насамперед про взаємини юної крадійки-беспрізорніци і суворого на перший погляд, але доброго в душі слідчого, який зробив її на свій страх і ризик приманкою для маніяка в Ізмайлово, а не про пошуки цього самого маніяка. Треба визнати, що у Давлетьярова вийшла не чергова «кохання-зітхання», низку яких він продюсував, а цілком пристойний, гідно зроблений комерційний проект.

Завдяки прекрасній грі виконавиці ролі Чуми, Даші Мельникової, і переконливості Анатолія Білого в ролі «доброго мента» Ханіна закриваєш очі на штучність всієї ситуації. Москва Давлетьярова, звичайно, не лізергінової-яскраві і абсолютно ірреальні «пластмасові світи» Бекмамбетова, але і від міста російських молодих і талановитих, Хомерікі і Попогребського, вона знаходиться в сотні світлових років. Для ретельно продуманого комерційного фільму простимо - якщо показати будні слідчих хоча б трохи наближеними до реальності, це може викликати у глядачів, чого доброго, незадоволення, а то й відторгнення.

Однак переконливо подати історію кохання беспрізорніци, жорстокою і готової, якщо що, пустити в справу ніж-метелик, до цинічного оперу зміг би далеко не кожен. Давлетьярова це вдалося. Персонажі фільму майже позбавлені фальші в поведінці, а епізоди зустрічі Чуми з безпритульними друзями або її «невимушеного спілкування» з коханкою Ханіна (хороша роль Дар'ї Мороз) і зовсім вибиваються за рамки подібного «кіно для глядачів». Ще один безперечний плюс - відсутність надмірно цукрового фіналу. Зло, як водиться, повинно бути і буде покаране, а добро героїні Даші Мельникової доведеться ще пошукати. Життя продовжиться - і у мента, і у беспрізорніци, і перетинатися їх шляху відтепер можуть хіба що в спецприймальнику. Єдине, що трохи збило з пантелику - музика саундтреку, очевидно, заради додання всьому відбувається якогось «настрою» починала звучати в самі невідповідні моменти. У результаті вийшло непогане кіно, не в дусі кращих корейських або американських зразків, звичайно, але батькам таке порекомендувати зовсім не соромно. Мамі сподобається.